Господиня, які вдалися булочки, не може назватися пекарем

Громадянської журналістики в Інтернеті не існує.
Є…

1. самовираження авторів блогів,
2. трансляція матеріалів, зроблених справжніми журналістами, чи PR-спеціалістами,
3. повідомлення про чутки, надзвичайні пригоди чи цікаві фотоспостереження. Поки що представлені в UA сегменті меншою мірою.

Авторські повідомлення є сирим матеріалом для подальшої роботи журналіста з перевірки, збору додаткових даних, коментарів. Найчастіше рядки з мережі цитують як слова очевидця події.

За моїми спостереженнями терміном «громадянський журналіст» особливо полюбляють користуватися спеціалісти з продаж (піарники, маркетологи, рекламісти). Така мімікрія вигідна для роботи! Інша велика група – комп’ютерні специ (програмувальники, дизайнери, розробники). Можливо, їм просто приємно. Це піднімає самоповагу.

«Громадянськими журналістами» часто називають активних блогерів, завсідників соціальних мереж та форумів. Така людина, або є штатним працівником ЗМІ чи фрілансером, або є просто інформатором. Нещодавня ілюстрація – враження від твіттер-трансляції виборів на http://bit.ly/7vyzcf

Сотню років до редакцій надходили листи чи дзвінки. Їх пряма публікація чи наступне розслідування ситуації залежали від політики видань. Щасливчики з надрукованим опусом обходили всіх знайомих. Рідня нахвалювала сусідам: «Його навіть у газетах друкують». Однак не називали ж одразу журналістом! Господиня, які вдалися булочки, не може назватися пекарем і наступного дня йти працювати в пекарню. Для того ще потрібно освоїти фах і добре випікати булочки щодня та й не тільки їх.

Тенденції.

Газети - перші у видобутку новин, а соцмережі - перші у зборі свідчень із землетрусу на Гаїті та збору коштів для допомоги.

Проаналізувавши висвітлення 6 тем у американських ЗМІ Pew Research Center  з'ясував, що газети лідирували у виробництві нової інформації. В окремих містах з'являються онлайн-проекти, що стають джерелами і оригінального контенту.
 Однак наразі більшість нових медіа пропонують не нову інформацію, а перероблену чи з коментарями.
 На фото - результати дослідження у Балтиморі, США, літо 2009 р. Друковані медіа першими повідомляли новини з основних тем.

Ті ж дослідники днями констатували (http://bit.ly/5kiisE), що соціальні мережі, зокрема Twitter, стали основним каналом збору допомоги постраждалим від землетрусу на Гаїті. Користувачі самі шукали адреси доброчинних організацій та просили інших допомогти у їх поширенні мережею - ретвітити іншим. Навіть ЗМІ першої величини (CNN, BBC,Wall Street Journal) на своїх сайтах та сторінках робили спеціальні добірки із повідомлень (твітів) користувачів Twitter - їх коментарі, фото, відео. Навіть блогери дивуються, що люди, які мешкають далеко один від одного, можуть так швидко скоооперуватися і відрегувати.

Звідки узялась мода на «громадянську журналістику»? Диму ж без вогню не буває.

Газети закрились у своєму внутрішньому світі формату, в американському чи радянському стилі. Цікавим писакам та спостережливим співгромадянам вхід на шпальту заборонили чи відвели малесенькі майданчики-рубрики. Бажаєш друкуватися – пиши за нашими правилами, будуй речення, структуру замітки, як у нас. Тобто, ставай профі чи йди в графомани і штурмуй видавництва.

Тривалий час я була у цьому свято переконана. Нині от здаю позиції. Час вимагає авторів, а не лише репортерів під формат. І люди цього часу хочуть більшої різноманітності думок та стилів, а також своєї більшої присутності у ЗМІ.

Поки зменшується довіра до ЗМІ, збільшується довіра до тих, хто спілкується у мережі. Там простіше і швидше знайти однодумців і новини на свій смак. Це більше ніж бесіда у кафе. Глибша, бо залінкована посиланнями і необмежена лише своєю компанією.

Така от «громадянська журналістика» і виливається у коментування новин, і можливість стати частиною цього потоку.

Журналісти у мережі стають ніби відправними майданчиками інформації чи першими ретрансляторами, часом перехоплювачами даних, часом регулювальниками.

Дехто пророкує смерть журналістики як такої. Не вірю. Хоч би тому, що майже всі люди – ледачі. Аби мати що коментувати і формувати свою думку з багатьох питань, треба перелопатити масу даних. А хто це зробить, якщо не масові ЗМІ?